Політ птахи

Ти, як пташка, зачинена в клітку,

Звикла жити в просторі малім,

Почуття і думки зачинила ти також у клітку,

Ні тобі полетіти нікуди, ні їм.

Хоч даруй тобі зірку із неба,

Хоч без їжі тримай, але втім,

Хто б тобі не відкрив двері клітки,

Ти безсила лишить тісний дім.

А навколо усе зовсім інше,

Квітне все, пахне все і живе.

Зрозумій, що життя не є вічне!

Твій політ, буде лиш над усе.

***

Признание

Ты так давно пленила мои мысли.

Пленила сердце и зажгла любовь!

Меня ты сделала рабом до конца жизни,

Готовым умереть, что б получить твою любовь!

С тобой нас разделяют километры.

Нам расстоянье встречи не даёт.

А в сердце всё горит та искорка надежды,

Которая мне веры придаёт!

Всегда я буду верить в нашу встречу!

Всегда я буду безустанно ждать её!

Ничто не сможет помешать надежде!

Любовь сильней любых невзгод!

Ты знай, любить тебя я буду вечно!

И даже на краю земли тебя найду.

Сильней любви ничего нету в нашей жизни!

Ей нет преград! Ты знай, что я тебя люблю!!!

***

Ты как ручей живой воды,

Прекрасна, и вселяеш силы

В цветы и лета, и весны!

Ты придаёш им столько силы...

Но их с тобою не сравнить!!!

Цветок всей жизни ты! МОЙ! Милый!!!

***

И вновь засцвёл под окнами жасмин,

Рекою разливая ароматы

И ты, прекрасная стоиш,

Нет счастью никакой преграды,

А это все - ВЕСНА, ЛЮБОВЬ и ЖИЗНЬ!

***

Я тебе покохав

Я тебе покохав, твої яснії очі.

Я тебе покохав до нестями, повір.

Я тебе покохав, ніжний стан твій дівочий.

Я тебе покохав, віддав серце тобі.

Я тебе покохав так жагучо і палко.

Я тебе покохав, ніжний дотик долонь.

Я тебе покохав і зігріє до ранку.

Я тебе покохав, твій цілунок - вогонь.

Я тебе покохав, досить маревом жити.

Я тебе покохав, ти єдина моя.

Я тебе покохав, хто ж так може любити.

Я тебе покохав, лиш ти радість моя.

Я тебе покохав і забути не можу.

Я тебе покохав, світ затьмарило мій.

Я тебе покохав, твоя страсна жіночність.

Я тебе покохав, потонув я у ній.

Я тебе покохав і тебе я благаю.

Я тебе покохав, будь зі мною навік.

Я тебе покохав та тебе тут немає.

Я тебе покохав, хтось між нами стоїть.

Я тебе покохав, ти залишишся в серці.

Я тебе покохав, ти жадана навік.

Я тебе покохав забери моє серце.

Я тебе покохав, хай душа не болить.

***

Я так хочу тебя увидеть!

Я так хочу тебя любить!

Тебя прекрасней нет в помине!

Твой шарм всегда меня пленит!

И мне не помешает время!

И расстоянье не помеха мне!

Мисль о тебе стирает время!

Любовь к тебе пробьёт гранит!

И пусть не так уж всё сложилось.

Как хочется сейчас желать.

Любить тебя - ведь это милость!

А не любить - так умирать!

***

Анютка! Знаешь! Ты прекрасна!
Навек останься именно такой!
Юность – это просто сказка!
Ты в ней цветёшь, как все цветёт весной!
Как ангел даришь ты всем счастье!
А значит настоящий ангел ты земной!

***

Зізнання з прощанням

Невже не так я щось зробив?

Хіба образив словом я тебе, чи ділом?

А може щось зненацька пропустив,

Затьмарений бажанням й почуттям собі на втіху.

Повір, тебе образити я не хотів,

Ні разу не хотів пожартувати із тебе.

Мене втопило у безодні почуттів,

А ти відштовхуєш це все від себе!

Нічого вже не вдієш, я не сам,

І ти вже не сама, життя побудувала,

Тепер не віддасися іншим почуттям,

Бо клятву іншому на все життя віддала!

Тебе так виховали, вчили тебе так,

І вже нікому і нічому ти не зрадиш.

Але не можу і не хочу того знати я,

Про що не раз мені розповідала!

Не знаю, та чомусь хотів,

Щоб знала й відчувала те, чого не маєш.

Щоб знала, що тебе так палко хтось хотів

І що життя зовсім другим буває!

Я так хотів щоби відчула ти

Любов, кохання, радість, щастя, втіху,

Щоб знала, що на світі можна полюбить

І з ненавистю поряд щоб не жити!

Тепер ти знай, не хочу мучити тебе

Пробач за все, а більше за настирність.

Що відчував, робив, сховаю я в себе,

Але своїх бажань не відречусь навіки!

Чим більше дивлюсь, більше говорю,

В своєму переконуюсь постійно.

Не знаю, більш за все я все ж таки люблю,

Але сказать не можу точно, все так плинно!

Вона лише у тому проявиться,

Щоб не порушувати принципів твоїх,

Щоб не псувать життя тобі навіки,

Я з цим змирюсь. Продовжуй далі жить.

Уже тебе не хочу я переконати,

Залізних грат твоїх мені вже не зламать.

Але я знаю, про це можеш жалкувати,

А може ні, я теж не ідеал.

А може я багато взяв на себе.

Щось вказувати, вчити жить тебе.

Ти ж ніби всім здаєшся, що наївність,

А знаєш все і вмієш все.

Візьми й збори свою ти принциповість

Хоч крок зроби, щоб спробувати нове!

Але через свою ж ти принциповість,

Попробуй може повернуть старе, але нове.

А на остаток все ж тобі я скажу,

Я буду бачити, читать, і «ел»… тебе.

Так, в цьому впевнений, бо серцю не підкажеш

Та більш ніколи не скажу про це!

Воно помре, чергове сподівання,

Щоб я вже більш не переконував тебе.

Роздроблю свіжий камінь в серці і бажання

Залишу у собі, щоб не забуть тебе!!!!

***

Можливо останнє зізнання

Так знаю, що тобі все рівно є я, чи немає.

Для тебе просто шевчик буду назавжди.

В душі Везувій, а на серці сподівання

Такі п’янкі, бурхливі і такі палкі!

Не можу втримати їх вихор і не в силі

В собі я це усе ричать повір.

Не загасити цей жаркий вогонь усередині.

Горить він і пече, та так, о все болить.

Ніде немає ліків від цієї болі

І лікарів, що лічать, ще не має світ.

Лише взаємність може вилічить від болі,

Або цю біль лиш час у змозі залічить.

Не можу більше в цьому зізнаватись

Та і терпіть не можу все оце,

Терпіть не можу і не хочу вже я сподіватись,

Бо знаю, дуже легко зруйнувати все.

***

Біль омріяна тобою

Я так хотів, щоб хоч на мить відчула,

Ну хоч трохи життєвої радості.

Тільки ти перекреслила все,

Забоялась природної слабості.

Ти пішла, так ніщо не сказавши,

Розганяючи мріяні радості.

Тільки де у тобі ця жорстокість

І жіночі приховані слабості.

Я ж нічого не прагнув від тебе,

Намагався додать тобі радості.

Тільки ти перекреслила все,

Закувала ти всі свої слабості.

Ну, а може не так щось зробив,

Показав тобі всі свої слабості.

Ти живи і цвіти, ти радій,

Відкривай у житті нові радості.

***

Чому так часто у житті буває,

Що зовсім ти нічого вдіяти не можеш.

Чому життя свої шляхи будує

Лиш так, щоб було так безмежно перепон

І так стається, що не в силах їх здолати.

Чому лише тоді у серці вир палає

Коли не зможеш загасити ти вогню

Чому завжди безвихідь серце крає

Думки як річка плинуть і бурлять

А ти пливеш у ній не маючи спокою.

***

Багато часу вже минуло, може мало,

Та у думках до тебе знову лину я.

Таки в житті чогось насправді бракувало.

Що породило в серці справжні почуття.

Тепер про тебе думаю, тебе я уявляю,

Що поруч ти, єдина, тільки ти.

Чомусь нічого вже мені не помагає.

Позбутися оцих думок, як хочеш ти.

Постійно згадую моменти, як ти поряд,

Тону у них, тону в тобі і вир цей не здола.

І я бажаю залишитись в цій безодні,

Щоб завжди поряд тільки ти одна була.

Не знаю як здолати всі свої бажання,

Вони як хвилі б’ються, рвуть всі берега.

Тебе побачив, хвиль нових і почуття й бажання,

Понесли в мить, безкраї берега.

Так закохався, ще сильніш тебе бажаю,

Хоч, що хоч думай і як не сприймай.

Люблю тебе я і це почуття безкрає,

Не дам йому померти, якщо зможеш також ти не дай.

***

Не можу приховати почуттів своїх

Не можу їх ховати!

Кричати хочу, лиш би була ти моя.

Без тебе я себе не можу добре почувати,

Без тебе я не я і радості нема.

Не хочу щоб ти з ним була,

Не хочу й не змирюся!

Будь що зроблю і навіть час здола.

Без тебе я не можу, тут я не лишуся,

Без тебе краще смерть і іншого нема.

Я можу довго малювати почуття,

Я можу говорить тобі бажання.

Та ти не знаєш, певно, серця мого почуття.

Без тебе краще я загину, утечу, втоплюся.

Без тебе спокою в житті нема.

***

Ще досі запах тіла твого відчуваю

Ще досі насолоджуюся ним

Тебе я хочу і тебе бажаю

Не можу і не хочу я боротися із цим

В очах у мене стан твій ніжний

Руками я торкаюся його

Не можу зараз думати про інше

Тебе я хочу і, повір, тебе люблю.

Думки мої навік ти полонила

Твій стан і тіло до нестями полонить

Тебе я хочу, буду я тебе хотіти

Коли ти поряд, то мені спокійно жить.

***

Минає день, минає ніч,

Минають тижні, місяці, години.

Життя минає – ти мовчиш

І серце вже спустошилося ними.

А було воно радісне, теплом жило,

Витаючи в безодні почуттів,

Окрилене коханням.

Аж раптом миттю все пішло,

Лишило тьму, нудьгу,

Закреслило всі мрії і бажання.

А я так мріяв, так хотів,

Щоб все цвіло навколо і палало,

Щоби безкраїй вихор почуттів,

Надав сил до життя тобі,

Одній, коханій.

Щоб дав тобі надію

У майбутнє дав щоб зазирнуть,

Побачити життя яскраве і красиве.

Та знову миттю дні оці минуть

І все мине, окриленеє ними.

І знову ти залишишся одна

В своїй спустошеній надіями безодні,

А я надіятися буду щоб життя

Тобі подарувало крила й ліки

Від цієї темної, холодної безодні.

Щоб ти навік залишила свій світ

І щоб завжди раділа і кохала.

Ти зобов’язана у цьому світі жить

І вірити, що щастя ще комусь подарувала.

***

Про тебе думаю, моїх думок ти не лишаєш!!!

Ти, як омріяне моє життя!

Мені так легко, бо я знаю, що і ти кохаєш!!!

І це несе мене у майбуття!

Не хочу я тебе ні з ким ділити!!!

Не хочу щоби ти на відстані була!

Бажаю лиш тобою володіти!!!

Бажаю поряд щоб завжди була!

Але усе ж таки переживаю та боюся!!!

З прожитого я зрозумів одне!

Що таємниць між нами не повинно бути!!!

Мене ти розумієш, я - тебе!!!

А це для того, щоб були ми одне ціле!!!

Щоби не було різних непорозумінь!

І щоб одне ми одного так відчували!!!

Як сонце й небо, місяць й зорі, світло й тінь!

***

Чому сумуєш, чом ти не радієш?

Життя прекрасне і воно одне.

Забудь печалі і поринь у мрії.

В усьому що навколо є щось чарівне.

Розквітне квітка в лісі, або в полі.

То дощ впаде, то сонце, а то сніг.

Пташинка заспіває і поволі

Ніч змінить день, а потім знову ніч!

Ти уяви яке усе прекрасне.

Навіщо бачиш ти лише сумне.

Поринь у мрії і подумай про прекрасне

Забудь сумне, бо так життя пройде!

***

Біль

Чому в такі моменти біль стискає серце

Навіщо жити, ну чому усе все так

Завдати біль найлегше в світі

А повернути все назад уже ніяк

Невже на своїх помилках збудуєш долю

Невже у них є сенс життя

Хіба не можна врахувати цього

Щоб болі вже не відчувать

Пишу що думаю, думки вирують

Душа вже рветься із грудей

Невже комусь завдавши болю

Її не зможеш ти не відчувать

Не міг й не можу все і вже я обіцяти

Не міг і ще не можу всього я тобі віддать

Для мене час потрібен був щоб будувати

А я так намагався щось побудувать

Ну ні так ні, нехай усе так буде

Як хочеш ти, а я буду мовчать

Мовчати буду, якось жити

Поплачу, й знову буду сумувать!!

***

Як би ти знала, що стає зі мною,

Коли ти поряд і коли цілуєш ти!

Нема на світі кращого нічого,

Коли в твоїх обіймах я, без самоти.

Нема нічого кращого від того,

Коли я бачу ніжний погляд твій!!!

Коли тону в обіймах ніжних твоїх

І засинаю як дитина у теплі твоїм.

Коли ти поряд, то безмежно я щасливий!!!

Коли ти поряд, до нестями виром голова!!!

Тебе кохаю я і я тому щасливий!!!

Тебе, лише тебе бажаю і кохати буду я!!!

***

Прошу тебе ти не відколюй тих шматочків щастя

Бо я бажаю щоб вони до купки всі сплелись

Мені так легше буде жити і творити

Воно всім мріям допоможе стати справжніми колись.

Я хочу щоб воно все прибувало й прибувало

І хочу із тобою я його ділить

Тоді так буде, щоб нічого нам не заважало

І ми спокійно в злагоді і щасті будем жить.

Лише тебе люблю я і тебе лише одну кохаю

Це почуття як сонце у мені горить

Воно окрилює мене, і жити надихає.

І я не хочу знати й чути що болить.

***

Я научу тебя скучать по мне...

Понять, что время учит, а не лечит...

Что счастье — каждый миг наедине...

И что в разлуке лишь желанней встреча.

Я научу тебя меня хотеть ..

До умопомрачения, до боли...

Чтобы, не прикасаясь, мной владеть...

И ощущать, как я полна тобою...

Я все принять смогу и все понять.

Любить и ждать, почти-что не ревнуя.

Ты лишь сумей меня не потерять.

Но этому, увы, тебя не научу я...

***

Безмежно вдячний долі,

Що тебе мені подарувала.

Можливість дала покохати і відчуть

Це почуття окриле і безкрає,

Такого вже ніколи не відчуть.

Хоч щоб не сталось,

Щоб мені ти не казала.

Тебе кохати не завадить вже ніхто

Тебе єдину, ніжну, бездоганну

Тебе бажану не відніме вже ніхто.

***

Душа болить, мовчать думки,

А серце розривається від болю!!!

У мовчазних думках лиш ти,

Лиш ти одна омріяна любов’ю.

Та почуття заглушує одне -

Тих пару слів, що ти мені сказала.

Тих пару слів, як ніж вони.

І рана ця болить, не гоїться ця рана!!!

Не можу зараз зрозуміть тебе,

І слова ти мені сказать не хочеш.

Комусь повірила ти вмить,

А мене чути ти зовсім не хочеш!

Невже тобі я щось не так сказав,

Невже сказав багато чи замало,

А з того, що казав можливо все пусте,

Чи слів моїх ти просто не сприйняла!

Болить, болить, аж навертає сльози!

Невже тобі від себе щось не дав?!!

Віддав всі почуття і серце своє!

Без тебе я, це вже не я!

Ця біль мене вже розриває!

Скажи, що саме я зробив не те?!!

Чого в твоєму серці все ж не вистачає

Від мене?!! Бо з’явився він і миттю розвалилось все!!!

Не вірю в це, кричу і плачу!

Болить і серце, і душа болить!

Кричу і плачу з цим чекаю

Поки ти знов повернешся, бодай на мить!!!!

***

Чужі думки

Чому з’явився ти? Чому? Не сподівалась!

Прийшов і раптом запалив вогонь!

Я знову мріяла, я знову сподівалась,

Віддала всю себе, потрапила в полон!

Ти дарував надії, сподівання,

А я нестямно вірила словам!

Та що тобі слова мої, та що мої бажання,

Ти взяв і як стеблину ніжну розтоптав.

А подивись на себе, ти нещастя!

Ти нелюд! І навіщо тобі чиїсь почуття?!!

Коли в тобі немає ні душі ні щастя!

Для чого землю топчеш ти усе своє життя?!!

Ти не зважав на людські долі, як на мою!

Ти нехтував усім, ти честі й гордості не мав!

Не мав й не маєш, бо така у тебе доля!

Та чи потрібен будеш ти комусь? Чи знав?

Нехай на світі будеш мати щастя!

Живи сто років, але пам’ятай!

Крім потягу існує гідність долі, щастя!

І честь існує! Знай! ….. Знай!

***

Чому? (Чекаю!!!)

Чому так раптом обірвалось щастя?

Чому у мене вже нема тебе?

А я на небі був від щастя!!!

А я кохав, кохаю і кохатиму тебе!!!

Я дуже мрію про твої обійми!

Я дуже мрію про чарівний погляд твій!

Тебе немає – все на світі гине!

Тебе немає – і мене немає в нім!

Душа моя болить коли тебе немає!

Душа моя без тебе висохне, згорить!

Люблю тебе, люблю й кохаю

Люблю тебе, чекатиму довік!!!

***

Хай ясно світить сонце у житті твоєму!

Розквітнуть квіти і щоби весна в душі!

Ти маєш жити, справді, просто жити,

Собі повірити і прагнути мети!

Тобі це важко, але ти попробуй,

Ти запали в собі бажання до мети!

На інших зазирай, і просто будь собою.

Омріяні думки у долі рушничок вплети.

Чи важко це? Спитаєш! Але долю!

Крупинку за крупинкою збирай!

А потім плоди щастя пожинай!!!!

***

Яскраво й тепло засвітило сонце

Це не весна вплива на мене – спів в душі

Ти щиро подивилась у моє віконце

Єдине справжнє щастя ти в моїм житті

Пройшли недуги, біль минула

Теплом зігрілось серце і душа

Тебе я знов відчув і все минулось

Ти спокій, ніжність і краса

Тобою дихаю, живу лише тобою

Без тебе я життя не можу уявить

Для тебе моє серце, лиш з тобою

Лише з тобою хочу я на цьому світі жить

Не можу я забуть твій ніжний поцілунок

Гарячий, пристрасний, палкий, як той вогонь

Що зігріває серце, тішить душу мою

Я хочу знов це джерело життя відчуть.

Я хочу щоб навік ти була поряд

Щоб щиро посміхалась і не знала що є біль

І серце і душа твої щоби були в спокої

Життя твоє цвіло овите радістю і щастям звідусіль!

***

Коли в житті чогось не вистачає,

Чогось, а може і когось,

Довкола сірим все і сумним виглядає,

Навколо тебе пусто і у серці сумно щось.

Тоді задумуєшся, як на світі жити?

Шукаєш ту єдину нитку до того,

Кого так щиро зможеш полюбити,

Хто щирий, чисте серце у кого!

Я зрозумів одне, коли на серці сумно

Не треба думати і живити той сум!

Потрібно посміхнутись, жити мудро,

Відкрити очі і очиститись від сірих дум!

Тоді ти все зовсім по іншому сприймаєш!

Живеш окрилений своїми мріями і почуттям.

Людей довкола бачиш, в небо поринаєш

І Богу дякуєш, що ти наділений життям!!!

***

Любовь!

Мне кажется всё кончено, всё как-то разлетелось.

Я не могу понять боль или радость на душе!

Зачем пришла ко мне, зачем ты покорила

Всё то, что было у меня на сердце и в душе?!!

Пришла ко мне теплом весенним нежным.

Как солнце заласкала и зажгла огонь.

Большой огонь, таких огней нетленных

Не погасить ни ненавистью, ни к чему здесь боль.

А он горит, горит внутри меня тебя оберегая!

Он к жизни дал энергии огромной и большой!

Хоть жгуч, но он горит от бед храня тебя родная,

Но жжет внутри на пепел превращая меня и мой покой!

Не знаю кто поймёт меня, не знаю кто утешит!

Кому сейчас ты нужен вот такой!

Но ты рождён жить на земле сей грешной,

А значит где-то иль кому-то нужен именно такой!

***

Як довго плине час коли тебе нема!

Так довго тягнуться хвилини – наче вічність!

А все тому, що сум в моїх очах,

Яким без тебе все зовсім не має втіхи!

Без тебе день не той, не те життя.

Коли тебе нема, я наче завмираю.

Живу я ніби, але тут мене нема.

У просторі і у бутті зникаю!

Без тебе зовсім сумно, посмішки нема,

Не світить сонце і не гріє душу.

Лиш все навколо плаче як вода

Дощем холодним ллє висушуючи душу!

А як тебе побачив нині я, розквітнув!

Серце розтопилось, заспівало!

Цвіти завжди любове ти моя!

Даруй тепло і до життя наснагу!!

***

Сумую за тобою, за обіймами палкими!

Сумую, а на серці знову вирує печаль.

Тебе немає біля мене поруч.

Тебе нема, на серці сум і жаль!

Мені без тебе гинь ні дня прожити!

Мені без тебе хоч піти у небуття.

З тобою хочу я на цьому світі жити!

З тобою і тобі готовий я своє життя віддать!

Ти знаєш! Я скучаю за твоїм цілунком!

Ти знаєш! Ну не можу я без тебе існувать!

Без тебе ну ніяк не світить сонце!

Без тебе мрій нема, лиш сумно і печаль.

В якийсь момент я думав, що ти повернулась!

В якийсь момент відчув я твої почуття!

Яких ти не змогла таки позбутись.

Яких нікому вже не зможеш ти віддать.

Тебе одну я щиро так кохаю!

Тебе одну нікому не віддам!

Тобі одній належить серце моє!

Тобі одній! А в серці смуток і печаль!

Але ти знай, я хочу щоби ти була моєю!

Але ти знай, тобі віддам своє життя!

Немає змісту без свого кохання жити!

Немає змісту без кохання жити. Знай!

Так написав я сумно, але дійсно щиро!

Так написав і описав я свої відчуття!

Лиш знай, що буду щиро я кохати і любити!

Лиш знай, тебе одну єдину! Лише знай!

***

Ти зацвіла немов чарівна квітка

Наділена красою неймовірних відчуттів!

Коли подивишся на тебе, серце мліє!

Ти, мов весняний солов’їний переспів!

Ну що ж таке в тобі чарівно-загадкове?

Подивишся на тебе, знов і знову щось нове!

Мов неньки та чарівна пісня колискова.

Не можу я ні миті передбачити тебе.

Магніт очей твоїх бездонних, наче небо!

Притягує до себе, загріває і дарує мить,

В котрій, як плах, злетів би я на небо,

Лиш подивитись в них – на світі прагнеш жить!

А мить, коли торкнусь до квітки чарівної,

Дарує новий подих і бажання до життя!

Цей дотик наче струм пронизує без болю,

Даруючи тепло, кохання, ніжність, майбуття!

Коли обнімеш квітку цю руками!!!....

Мені ніяк не описати цього відчуття!

Неначе тепла хвиля, жар багаття,

Умить охоплює все тіло і несе у небуття!!!

Я покохав її, чарівну, справжню, бездоганну!

Вона ж мені подарувала сутність у житті!

Ця квіточка живе в мені, зігріла серце ніжно,

А я до втрати сил, довік оберігатиму її!!!!!!

***

Оксаночко! Напевно зрозуміла ти в житті багато!
Коли ніхто не заважатиме й ніщо.
Самому рішення завжди приймати.
А коли важко до мети дістати
Наважитись на все, хоч до зірок злітати,
А значить щастя здобувати будь-за що!!

***

Страшенна біль як ніж пробила серце.

Та не вмира воно, болить, болить, болить!

Чому воно не мириться, а рветься!

До тебе, щоби знову щастя відродить!

Воно болить, але загинути отак не може.

Не може облишити відчувати біль твою.

Від того, що не можеш вдіяти нічого,

І кажеш: серцю не накажеш своєму.

Чому болить воно, повір не знаю!

Без тебе сум і все немиле навкруги.

І кожен раз так сумно й глибоко здихаю,

Не можу витримати отакої я нудьги!

Не можу вже терпіти я цієї болі!

Але я хочу щоб моєю ти завжди була!

І це бажання не позбавить від цієї болі!

Коханням лікуватиму, щоб біль оцю здола.

І ще я зрозумів, лиш ти цю біль залічиш!

Коли ти поряд, серце зовсім не болить!

Воно радіє і живе лише з тобою!

Лиш біля тебе моє серце не болить!

***

Не бачив я тебе такий короткий час.

А вже сьогодні на омріяну поглянув.

І досі я не можу описати відчуття.

Ті, від яких ще досі я ходжу без тями!

Побачив ніжний стан і посмішку ласкаву,

Оті глибокі очі, теплі чарівні!

Тебе побачив, як весну ласкаву!

І знову серце розігріла ти мені!

Тебе побачив, закохався знов і знову!

Твій погляд вмить дарує теплі, нові почуття!

Подарувала ти обійми і злетіли знову,

Високо в небо мої мрії про щасливе майбуття!

В моменти, як стою я поряд із тобою

Теплом, як хвилею вкриває вмить мене

І радість, й щастя знову миряться зі мною

Без тебе не здобути цього відчуття!

Тебе кохаю, мрії в тобі й сподівання!

Насправді, ти єдина радість у моїм житті!

Коли тебе нема я гину, пропадаю!

Коли ти є, то я щасливий, світлі дні!

***

Єдина ти і неповторна, щастя лиш даруєш.
Безмежне щастя у моїм житті.
Ти фарбами його забарвлюєш і квіти ти малюєш.
Тим що зявилася у цьому ти житті!

Мені даруєш радість, щастя, долю.
Живиш мене мов джерело води.
Якому не завадять злії долі.
Яке для тебе, лиш для тебе й тільки ти!!!

***

Можливо я не зовсім добре тебе знаю!
А знаю я про тебе з чужих слів.
Роби в житті лиш так як знаєш.
Інакшою нажаль ти вже не станеш,
Якою є лишись, бо справжня ти!

***

Потрібна ти мені як сонце, як повітря!
Потрібна, бо лиш ти моє життя!!
Довіку буду я тебе любити!!!!
Кохати буду до незабуття!

З тобою і в тобі життя я бачу втіху!
З тобою хочу йти за обрій і за край!
Довіку буду я тебе любити!!!!
Кохати буду вічно й щиро! Знай!!!!!!

***

Я знаю, що зробив помилок, може навіть забагато.
Для когось це насправді може й помилки.

Можливо лишнього зробив, від чого болю забагато,

Та все робив, бо я кохав, кохаю, я любив,

Любив й люблю, кохав я і кохаю!

Тебе єдину квітку чарівну!

Тебе єдину, справжню і для мене бездоганну!

Заради тебе я таки на смерть піду!

Повір робив усе заради тебе!

В думках спасти і врятувати я тебе хотів!

Бо так сприймав я те, що коїлось навколо тебе!

І біль твою я відчувати не хотів.

Мене боліло, серце розривалось,

Вогнем жагучим обпікало все в мені.

І через біль оцю я завжди йшов на крайність,

Багато чого змінював, ламав щось у собі.

Як пояснити те, що відбувалось всередині?

Довести все що було так, щоб зрозуміла ти,

Що в діях моїх ні користі, ні зухвальства,

Для себе вже нічого не хотів тоді!

Не для користі, ні для свого его!

Усе що вдіяв, все було лише одній тобі!

Щоб ти щасливою була і вірила у себе!

Щоб щастям насолоджувалася в житті!

Прости мене за мої хибні вчинки!

Пробач, що мусів таким чином болю завдавать тобі!

Але повір, то все було заради тебе!

Заради того щоби щастя ти пізнала на землі!

***

Ти ніжна, щира, вічно загадкова!

Краса в душі і ти вартуєш мрій!

Твій погляд щирий наче дотик сонця,

Дарує щастя і бажання справжніх мрій!

Чарівні руки, добре і ласкаве серце,

Тебе потрібно вміти полюбить!

Без почуття ніколи не відчуєш твою душу й серце!

І щирість, палкість твої почуттів!

***

Любить, быть верности покорной.

Юной радости и вечной правоты.

Дождаться счастья, чтобы бать свободной,

Мечтать и пусть сбываются твои мечты!

И в этом мире бурном сумасшедшем,

Любить безмерно научилась и умеешь ты.

А чуждое и темное уйдёт во тьму, живи без суеты.

***

Не розумію я чому, але здається,

Що тебе немає вже у мене,

І неначе вже життя скінчилось.